Видатний українець Булґаков

Зараз українськими фейсбуками пройшла хвиля срачу, Булгаков лізе в стрічку без мила. До цього були Ханукії. Хто за, хто проти.
Накоментував тут в чужих ЖЖ багато, отже підсумую в своєму.

Хто не має хвейсбука (або той кому він замість хануко- та булгакосрачу показує котиків), пояню що сталося. В Києві є музей Булгакова, ще з кінця радянських часів (1991), я в ньому був в кінці 1990х, нічого не запам'ятав. Просто ходив Андріївським узвозом, побачив музей, зайшов. Я тоді багато київських музеїв відвідав, але чомусь у мене жоден з них (хіба що музей мікромініатюр Сядристого) не відклався у пам'яті. Тоді пам'ятника не було, поставили його в 2007 році, зараз демонтують в рамках деколонізації.

1. Пам'ятники в суспільному просторі використовують декілька функцій.
1А) Як не дивно, для того, аби пам'ятали. Тому так і називаються.
1Б) Для того, аби "помітити" територію.
1В) Щоб було красиво. Пам'ятник жабі, дівчині з веслом, дракон, що дивиться в телескоп.

2. Пам'ятники ставлять (якщо це не гіпсовий Ілліч у кожному селі) кому
2А) Загальнонаціональним героям, політикам, митцям, вченим
2Б) Місцевим, які важливі для конкретного місця
2В) Іноземцям, які щось добре для нас зробили (бажано, щоб якось пов'язані були з місцевістю, де цей пам'ятник встановлюють)
2Г) Аби зробити якийсь витвір мистецтва просто так. (Пам'ятник Санта Клаусу, пам'ятник кавуну.)

3. Загальний підхід, який можна використовувати, аби не ставити - він не наш і хотів нам зла, ненавидів нас, плював в нас.

4. Приклади

4А) Леопольд Захер-Мазох (є пам'ятник у Львові) - народився у Львові, писав німецькою, жодного твору українською. Вивчив українську, з симпатією відображав українців у своїх творах. Не наш, але був біля нас, в нас не плював. ОК.

4Б) Шмуель Йосеф Галеві Чачкес (Агнон) (є пам'ятник у Бучачі) - народився у Бучачі (Тернопільська область), українську вивчив, хоча нею не писав, про нас писав, в нас не плював (нібито, сам я його не читав). Нобелевський лауреат з літератури (єдиний такий ізраїльтянин та єдиний такий з народженних в Україні). ОК

4В) Лев Давидович Бронштейн (Троцький) - народився в Янівці (Кіровоградська область), рідна мова - суржик. Виступав за незалежність України - висунув гасло "Единая свободная и независимая рабоче-крестьянская советская Украина!", боровся зі Сталіним та був ним вбитий у Мексиці (де йому є пам'ятний знак біля дому-музею). І пам'ятника в Україні йому не буде не через те, що свої твори він писав російською.

4Г) Леонід Брєжнєв - народився в Кам'янському (Дніпродзержинськ). Тиражи його творів, напевно, не менші, ніж у Булгакова. Комуняка, пам'ятників не треба.

4Ґ) Станіслав Лем (Є меморіальна табличка у Львові) - народився у Львові, написав про це роман. Він взагалі вненаціональний (єврей, писав польською, жив у більшу частину життя у Польщі, але польських або єврейських мотивів я у нього не помічав). В нас не плював. Хай буде.

4Д) Ісаак Бабель (Пам'ятнтики демонтовано) - народився в Одесі. Чекіст. Відношення до України мені невідомо. Комуняка, пам'ятників не треба.

4Е) Шолом Нахумович Рабинович (Шолом-Алейхем) народився в Переяславі. Про нас особливо не писав, але нібито і не плював. Пам'ятники, вулиці на його честь є.

4Є) Антон Чехов (будинок-музей в Ялті, в Сумах, пам'ятники в Ялті) - народився в Таганрозі. З кріпаків. Писав російькою, майже нічого специфічно українсього в його творчості немає, хоча себе вважав українцем, в дитинстві говорив українською, мріяв оселитися. В нас не плював. Взагалі гарний пацан.

4Ж) Микола Гоголь (пам'ятників, вулиць багато) - народився в Сорочинцях. Писав російською, багато української тематики. Кажуть, що, коли писав, перекладав з української. 100% наш.

4З) Булгаков окремим пунктом

5. Булгаков

5А) Походження. Так, народився в Києві, але в у сім'ї, яка приїхала до Києва аби впроваджувати тут цензуру.

5Б) Ставлення до України, мови, культури - негативне. Вивчити мову оточення не захотів і відверто нею гидував. Хоча вивчив шість неспроріднених мов. Але, як і покійному ЖЖсту Олексію Рощіну, йому муляли очі вивіски українською.

5В) Внесок до української культури - ніякий. Любив Київ, але свій, а не наш. Там де він "біла кость", а "рагулі" знають своє місце. Це, доречі видно у багатьох захисників. "Ми, потомствєнниє кієвлянє, а калхознікі нам тут указивать питаюцца". "Ви, Шарікови, кніжек нє чіталі". Читали. І не тільки "Собачі яйсі" та "Рокове серце". Читали як раз "Білу Гвардію", "Дні Турбіних". А якщо читати щоденники... то тут і частина російськомовних києвських євреїв відпаде від групи підтримки. Так, він був не тільки українофобом, а ще трошки антисемітом.

5Г) Як людина - не мій герой. Так, серед великих людей повно мудаків, але позитивні особисті якості теоретично могли б компенсувати щось з негативу в інших сферах. Альфонс. Транжира. Наркоман. Гадив по-дрібному тим, з ким мав побутові конфлікти, вписуючи їх негативними персонажами у свої книжки. Лизав дупу Сталіну.

6. Ікона національної меншини. Напевно тут щось є. У кожної меншини може бути свій герой-письменник, якому можна поставити пам'ятник.

6А) Кримські татари. Ось тут складно. Іслам-Гіреям пам'ятники напевно будуть негативно сприйняті через ту саму частину історії, яка була спільною. Видатних письменників я не знаю (хоча необов'язково це мій гріх). Важко зберегти письменників, коли весь народ в товарняках пересилають до Казахстану. Кримсько-татарські пам'ятники - це меморіали, пов'язані як раз з тими подіями.

6Б) Поляки. Майже не лишилось, або асимілювались, або виїхали. І ми про видатних поляків, які народилися в Україні майже не знаємо. Лем - не національна ікона. Пілсудського та Сенкевича тут не буде.

6В) Євреї. Меншина зараз дуже мала (десь 0.2% за переписом 2001 року), але культурний внесок непропорційно вищий. Ну, як я вже писав вище - Бабель, Троцький - ні, Шолом-Алейхем та Агнон (невідомий широкому загалу) - так.

6Г) Молдовани-румуни. Вибачте, але Леонід Ілліч - ні. Більше, нажаль, письменників румунського походження я не знаю.

6Ґ) Росіяни. Це взагалі дуже важка тема, з урахуванням війни (ані з поляками, ані з Ізраїлем війни немає). Розмір меншини за переписом 2001 року - 17%. Я впевнений, що значна кількість "росіян" в цьому переписі, це "савєтській народ", а не "справжні росіяни". Отже насправді їх значно менше, з урахуванням перетоку ідентичності, та окупованих територій - ще менше. Але вони, незважаючи на це, є найбільшою національною меншиною. І от якого біса обирати собі, як ікону, Булгакова, коли є Чехов?

Ітогі подвєдьом.

"Скріпач нє нужен". У публічному просторі треба, аби були наші, хоч частково й гімнюки, чужі - ті хто на нас не плював і сама їх присутність не була б міткою "тут наша територія".

Видатний українець Булґаков

Зараз українськими фейсбуками пройшла хвиля срачу, Булгаков лізе в стрічку без мила. До цього були Ханукії. Хто за, хто проти.
Накоментував тут в чужих ЖЖ багато, отже підсумую в своєму.

Хто не має хвейсбука (або той кому він замість хануко- та булгакосрачу показує котиків), пояню що сталося. В Києві є музей Булгакова, ще з кінця радянських часів (1991), я в ньому був в кінці 1990х, нічого не запам'ятав. Просто ходив Андріївським узвозом, побачив музей, зайшов. Я тоді багато київських музеїв відвідав, але чомусь у мене жоден з них (хіба що музей мікромініатюр Сядристого) не відклався у пам'яті. Тоді пам'ятника не було, поставили його в 2007 році, зараз демонтують в рамках деколонізації.

1. Пам'ятники в суспільному просторі використовують декілька функцій.
1А) Як не дивно, для того, аби пам'ятали. Тому так і називаються.
1Б) Для того, аби "помітити" територію.
1В) Щоб було красиво. Пам'ятник жабі, дівчині з веслом, дракон, що дивиться в телескоп.

2. Пам'ятники ставлять (якщо це не гіпсовий Ілліч у кожному селі) кому
2А) Загальнонаціональним героям, політикам, митцям, вченим
2Б) Місцевим, які важливі для конкретного місця
2В) Іноземцям, які щось добре для нас зробили (бажано, щоб якось пов'язані були з місцевістю, де цей пам'ятник встановлюють)
2Г) Аби зробити якийсь витвір мистецтва просто так. (Пам'ятник Санта Клаусу, пам'ятник кавуну.)

3. Загальний підхід, який можна використовувати, аби не ставити - він не наш і хотів нам зла, ненавидів нас, плював в нас.

4. Приклади

4А) Леопольд Захер-Мазох (є пам'ятник у Львові) - народився у Львові, писав німецькою, жодного твору українською. Вивчив українську, з симпатією відображав українців у своїх творах. Не наш, але був біля нас, в нас не плював. ОК.

4Б) Шмуель Йосеф Галеві Чачкес (Агнон) (є пам'ятник у Бучачі) - народився у Бучачі (Тернопільська область), українську вивчив, хоча нею не писав, про нас писав, в нас не плював (нібито, сам я його не читав). Нобелевський лауреат з літератури (єдиний такий ізраїльтянин та єдиний такий з народженних в Україні). ОК

4В) Лев Давидович Бронштейн (Троцький) - народився в Янівці (Кіровоградська область), рідна мова - суржик. Виступав за незалежність України - висунув гасло "Единая свободная и независимая рабоче-крестьянская советская Украина!", боровся зі Сталіним та був ним вбитий у Мексиці (де йому є пам'ятний знак біля дому-музею). І пам'ятника в Україні йому не буде не через те, що свої твори він писав російською.

4Г) Леонід Брєжнєв - народився в Кам'янському (Дніпродзержинськ). Тиражи його творів, напевно, не менші, ніж у Булгакова. Комуняка, пам'ятників не треба.

4Ґ) Станіслав Лем (Є меморіальна табличка у Львові) - народився у Львові, написав про це роман. Він взагалі вненаціональний (єврей, писав польською, жив у більшу частину життя у Польщі, але польських або єврейських мотивів я у нього не помічав). В нас не плював. Хай буде.

4Д) Ісаак Бабель (Пам'ятнтики демонтовано) - народився в Одесі. Чекіст. Відношення до України мені невідомо. Комуняка, пам'ятників не треба.

4Е) Шолом Нахумович Рабинович (Шолом-Алейхем) народився в Переяславі. Про нас особливо не писав, але нібито і не плював. Пам'ятники, вулиці на його честь є.

4Є) Антон Чехов (будинок-музей в Ялті, в Сумах, пам'ятники в Ялті) - народився в Таганрозі. З кріпаків. Писав російькою, майже нічого специфічно українсього в його творчості немає, хоча себе вважав українцем, в дитинстві говорив українською, мріяв оселитися. В нас не плював. Взагалі гарний пацан.

4Ж) Микола Гоголь (пам'ятників, вулиць багато) - народився в Сорочинцях. Писав російською, багато української тематики. Кажуть, що, коли писав, перекладав з української. 100% наш.

4З) Булгаков окремим пунктом

5. Булгаков

5А) Походження. Так, народився в Києві, але в у сім'ї, яка приїхала до Києва аби впроваджувати тут цензуру.

5Б) Ставлення до України, мови, культури - негативне. Вивчити мову оточення не захотів і відверто нею гидував. Хоча вивчив шість неспроріднених мов. Але, як і покійному ЖЖсту Олексію Рощіну, йому муляли очі вивіски українською.

5В) Внесок до української культури - ніякий. Любив Київ, але свій, а не наш. Там де він "біла кость", а "рагулі" знають своє місце. Це, доречі видно у багатьох захисників. "Ми, потомствєнниє кієвлянє, а калхознікі нам тут указивать питаюцца". "Ви, Шарікови, кніжек нє чіталі". Читали. І не тільки "Собачі яйсі" та "Рокове серце". Читали як раз "Білу Гвардію", "Дні Турбіних". А якщо читати щоденники... то тут і частина російськомовних києвських євреїв відпаде від групи підтримки. Так, він був не тільки українофобом, а ще трошки антисемітом.

5Г) Як людина - не мій герой. Так, серед великих людей повно мудаків, але позитивні особисті якості теоретично могли б компенсувати щось з негативу в інших сферах. Альфонс. Транжира. Наркоман. Гадив по-дрібному тим, з ким мав побутові конфлікти, вписуючи їх негативними персонажами у свої книжки. Лизав дупу Сталіну.

6. Ікона національної меншини. Напевно тут щось є. У кожної меншини може бути свій герой-письменник, якому можна поставити пам'ятник.

6А) Кримські татари. Ось тут складно. Іслам-Гіреям пам'ятники напевно будуть негативно сприйняті через ту саму частину історії, яка була спільною. Видатних письменників я не знаю (хоча необов'язково це мій гріх). Важко зберегти письменників, коли весь народ в товарняках пересилають до Казахстану. Кримсько-татарські пам'ятники - це меморіали, пов'язані як раз з тими подіями.

6Б) Поляки. Майже не лишилось, або асимілювались, або виїхали. І ми про видатних поляків, які народилися в Україні майже не знаємо. Лем - не національна ікона. Пілсудського та Сенкевича тут не буде.

6В) Євреї. Меншина зараз дуже мала (десь 0.2% за переписом 2001 року), але культурний внесок непропорційно вищий. Ну, як я вже писав вище - Бабель, Троцький - ні, Шолом-Алейхем та Агнон (невідомий широкому загалу) - так.

6Г) Молдовани-румуни. Вибачте, але Леонід Ілліч - ні. Більше, нажаль, письменників румунського походження я не знаю.

6Ґ) Росіяни. Це взагалі дуже важка тема, з урахуванням війни (ані з поляками, ані з Ізраїлем війни немає). Розмір меншини за переписом 2001 року - 17%. Я впевнений, що значна кількість "росіян" в цьому переписі, це "савєтській народ", а не "справжні росіяни". Отже насправді їх значно менше, з урахуванням перетоку ідентичності, та окупованих територій - ще менше. Але вони, незважаючи на це, є найбільшою національною меншиною. І от якого біса обирати собі, як ікону, Булгакова, коли є Чехов?

Ітогі подвєдьом.

"Скріпач нє нужен". У публічному просторі треба, аби були наші, хоч частково й гімнюки, чужі - ті хто на нас не плював і сама їх присутність не була б міткою "тут наша територія".